1 Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю
2 Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
3 І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
4 Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…з тим і до бога піду…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…»
Соломія
1 Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
2 «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
3 Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»
4 «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…
Остап
1 Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю
2 Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
3 І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
4 Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…з тим і до бога піду…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…»
Соломія
1 Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
2 «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
3 Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»
4 «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…