Вчора я приїхав до П’ятигорська, найняв квартиру край міста, на найвищому місці, біля самого Машука: під час грози хмари спускатимуться до мого даху. (...) Краєвид з трьох боків у мене чудесний. На захід п’ятиглавий Бешту синіє, як «остання хмарина недавньої бурі»1; на північ височить Машук, як кошлата персидська шапка, і закриває всю цю частину небосхилу; на схід дивитися веселіше: внизу переді мною рябіє чистеньке новеньке містечко, шумлять цілющі джерела, гомонить різномовний натовп, - а там, далі, амфітеатром громадяться гори дедалі синіші й туманніші, а на краю обрію тягнеться срібний ланцюг снігових вершин, починаючись Казбеком і кінчаючись двоглавим Ельбрусом. Весело жити в такій землі! Якесь втішне почуття розлите в усіх моїх жилах.
