Чи знаєте ви, кого називали лицарями? Зазвичай, сміливих, мужніх, відважних людей, готових будь-якої миті прийти на до усім, хто потерпає. Відомо, що лицарями завжди захоплювалися жінки. У романі «Айвенго» В. Скотт так писав про лицарів: «Лицарство... воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!».
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта — Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї. Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділити принц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім'я, тому й назвався він «Лицар, позбавлений спадку». Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.
У романі Айвенго виступає втіленням порядності, честі, вірності обов'язку. Герой завжди захищає жінок, слабких, бідних. Вірний васал короля Річарда, вінстав його улюбленцем. Вільфрід Айвенго дотримувався законів лицарства, бо для нього важливим був лицарський дух. Герой так говорив: «Лицарський дух вирізняє доблесного воїна з-поміж простолюдинів і дикунів, він учить нас цінувати своє життя незрівнянно менше за честь, торжествувати над усілякими тяготами, турботами та стражданнями, не страшитися нічого, окрім неслави. Без нього шляхетна честь була б порожнім звуком...»
Він був надзвичайно порядною людиною і пам'ятав добро, яке йому зробила Ребекка. Айвенго не побоявся стати захисником сміливої дівчини під час суду над нею, бо вважав цей суд «неправдивим і безсумлінним».
Объяснение:
Чи знаєте ви, кого називали лицарями? Зазвичай, сміливих, мужніх, відважних людей, готових будь-якої миті прийти на до усім, хто потерпає. Відомо, що лицарями завжди захоплювалися жінки. У романі «Айвенго» В. Скотт так писав про лицарів: «Лицарство... воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!».
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта — Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї. Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділити принц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім'я, тому й назвався він «Лицар, позбавлений спадку». Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.
У романі Айвенго виступає втіленням порядності, честі, вірності обов'язку. Герой завжди захищає жінок, слабких, бідних. Вірний васал короля Річарда, вінстав його улюбленцем. Вільфрід Айвенго дотримувався законів лицарства, бо для нього важливим був лицарський дух. Герой так говорив: «Лицарський дух вирізняє доблесного воїна з-поміж простолюдинів і дикунів, він учить нас цінувати своє життя незрівнянно менше за честь, торжествувати над усілякими тяготами, турботами та стражданнями, не страшитися нічого, окрім неслави. Без нього шляхетна честь була б порожнім звуком...»
Він був надзвичайно порядною людиною і пам'ятав добро, яке йому зробила Ребекка. Айвенго не побоявся стати захисником сміливої дівчини під час суду над нею, бо вважав цей суд «неправдивим і безсумлінним».
ар