На мій погляд твір "За сестрою" не стільки описує і возвеличує козацьку славу і визвольні бої, скільки направлений на опис найважливішого у житті кожної людини - сім"ї, родини. Саме тому так багато уваги приділено у творі опису того, як дід Андрій займався вихованням онука, як Павлусь захищав від будь-кого свою сестру Ганусю. Особливо врізалося в пам"ять сцена того, як мати Павлуся наче тигриця захищала своїх дітей від татар. Думаю, що дуже тонко підмічено автором те, як козаки відносилися до Павлуся: і те як мужній Семен Непорадний обгортав його пораненого кожухом, і те як козаки по одному тихенько підходили до сплячого хлопця, і те як дід Панас оберігав сон хлопця і те, як сотник Недоля, розуміючи, що брат Павлуся Петро, можливо тепер його єдина опора в житті, наказав хлопцям під час бою залишитися біля нього. Чомусь під час прочитання цих рядків у голові зринали кадри документального фільму, у якому досліднки зазначали, що найбільшою цінністю у житті українців завджи були і є їхні діти. Навіть сама мова це підказує, бо українською мовою дітей виховують (ховають від ворогів, хвороб, болю), а, наприклад, російською це звучить як "выкормить". Хочеться звернути увагу, що з оповідання видно, що діти - цінність не лише в українській сім"ї. Татари, хоч і описані як жорстокі, підступні вороги, але теж люблять і захищають своїх дітей. Крамар Сулейман, купляючи Павлуся, думав як привести гостинця вже дорослому сину (хоч це й жорстко звучить), кримський Девлет-гірей Ібрагім ладен був віддати усі свої скарби за життя свого єдиного сина. Бо всі ми - люди !
Відповідь:
Може таке щось підійде
На мій погляд твір "За сестрою" не стільки описує і возвеличує козацьку славу і визвольні бої, скільки направлений на опис найважливішого у житті кожної людини - сім"ї, родини. Саме тому так багато уваги приділено у творі опису того, як дід Андрій займався вихованням онука, як Павлусь захищав від будь-кого свою сестру Ганусю. Особливо врізалося в пам"ять сцена того, як мати Павлуся наче тигриця захищала своїх дітей від татар. Думаю, що дуже тонко підмічено автором те, як козаки відносилися до Павлуся: і те як мужній Семен Непорадний обгортав його пораненого кожухом, і те як козаки по одному тихенько підходили до сплячого хлопця, і те як дід Панас оберігав сон хлопця і те, як сотник Недоля, розуміючи, що брат Павлуся Петро, можливо тепер його єдина опора в житті, наказав хлопцям під час бою залишитися біля нього. Чомусь під час прочитання цих рядків у голові зринали кадри документального фільму, у якому досліднки зазначали, що найбільшою цінністю у житті українців завджи були і є їхні діти. Навіть сама мова це підказує, бо українською мовою дітей виховують (ховають від ворогів, хвороб, болю), а, наприклад, російською це звучить як "выкормить". Хочеться звернути увагу, що з оповідання видно, що діти - цінність не лише в українській сім"ї. Татари, хоч і описані як жорстокі, підступні вороги, але теж люблять і захищають своїх дітей. Крамар Сулейман, купляючи Павлуся, думав як привести гостинця вже дорослому сину (хоч це й жорстко звучить), кримський Девлет-гірей Ібрагім ладен був віддати усі свої скарби за життя свого єдиного сина. Бо всі ми - люди !
Пояснення: