Зміст твору "Думи мої, думи"​

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило.

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?..

Не питали б люде, що в мене болить,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачать.

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються.

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не

Хто ж сироті завидує —

Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну,

Попідтинню сиротами,

А я — тут загину.

Там найдете щиру правду,

І слово ласкаве.

Там найдете щире серце,

А ще, може, й славу...

Привітай, же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних.

Як свою дитину.