Жінки її ненавиділи, а чоловіки божеволіли: «Зовн баба… Противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише «так» та «ні». А чоловіки сходять за нею з розуму», — писала про письменницю троюрідна сестра Льва Толстого. Найбільш екстремальним із усіх прихильників письменниці виявився польський хімік Олевинський — безтямно та без взаємності закоханий, він вкоротив собі віку.
Через якийсь час Марко Вовчок усе ж розлучається із законним чоловіком і їде за кордон (Маркович часто дружину дозволити йому зустрітися з сином хоча б перед смертю, але вона залишилась байдужою до його прохань). Знайомиться з російським емігрантом Олександром Пассеком. Заради письменниці той відмовляється від кар’єри. Їхній роман тривав шість років і закінчився трагічно: Пассек захворів на сухоти і помер на руках коханої, що стало для неї тяжким ударом. Щоб хоч трішки розвіятись, вирішує повернутися до Петербурга. Горювати доводиться недовго — на вокзалі її зустрічає троюрідний брат Дмитро Писарєв. Марко Вовчок з головою поринає у нові стосунки. Закохані їдуть до Прибалтики. Якось, купаючись в Балтійському морі з сином своєї коханої, Дмитро тоне. Його тіло знаходять лише через годину. Фатальна жінка – саме так починають говорити про письменницю.
Останнім, кому судилось пізнати чари Марії Олександрівни, був друг її сина, молодший за неї на сімнадцять років морський офіцер Михайло Лобач-Жученко. Ці стосунки переросли в офіційний шлюб.
А 1907 року серце жінки, яка, за словами Шевченка, була «піднесено–прекрасним створінням», перестало битись. Сталося це у родинному колі.
Жінки її ненавиділи, а чоловіки божеволіли: «Зовн баба… Противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише «так» та «ні». А чоловіки сходять за нею з розуму», — писала про письменницю троюрідна сестра Льва Толстого. Найбільш екстремальним із усіх прихильників письменниці виявився польський хімік Олевинський — безтямно та без взаємності закоханий, він вкоротив собі віку.
Через якийсь час Марко Вовчок усе ж розлучається із законним чоловіком і їде за кордон (Маркович часто дружину дозволити йому зустрітися з сином хоча б перед смертю, але вона залишилась байдужою до його прохань). Знайомиться з російським емігрантом Олександром Пассеком. Заради письменниці той відмовляється від кар’єри. Їхній роман тривав шість років і закінчився трагічно: Пассек захворів на сухоти і помер на руках коханої, що стало для неї тяжким ударом. Щоб хоч трішки розвіятись, вирішує повернутися до Петербурга. Горювати доводиться недовго — на вокзалі її зустрічає троюрідний брат Дмитро Писарєв. Марко Вовчок з головою поринає у нові стосунки. Закохані їдуть до Прибалтики. Якось, купаючись в Балтійському морі з сином своєї коханої, Дмитро тоне. Його тіло знаходять лише через годину. Фатальна жінка – саме так починають говорити про письменницю.
Останнім, кому судилось пізнати чари Марії Олександрівни, був друг її сина, молодший за неї на сімнадцять років морський офіцер Михайло Лобач-Жученко. Ці стосунки переросли в офіційний шлюб.
А 1907 року серце жінки, яка, за словами Шевченка, була «піднесено–прекрасним створінням», перестало битись. Сталося це у родинному колі.