Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Після того як він посиротів, то жив удвох із дядьком Кирилом, машиністом великого паровоза. Дядько приходив зі зміни, питав, як тут його помічничок, чи не боявся вночі. Це знайомство тривало не довго, так як дядько, згодом загинув. Незабаром почалася війна.
Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у шахтній ваговій. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Потім Зульфат, допоміг счоєму товаришеві вигнати гризунів та облаштувати кімнату. Якось Климко та Зульфат зайшли на базар.
Раптом хлопці побачили свою вчительку Наталю Миколаївну. Вона стояла неподалік із немовлям, тримаючи в руках рожеву сукню, яку вдягала лише на свята. Хлопці запропонували Наталі Миколаївні жити у них, адже її квартиру розгромили окупанти. Вчителька погодилась. Згодом Климко подумав, що запасів на зиму їм усім не вистачить, необхідно йти у Слов’янськ по сіль, щоб було що міняти.
Климко пішов у місті за людьми, які рухалися в одному напрямі — на базар. Скраю стояла дівчина, продаючи гарну темно-вишневу у квітках хустку. Хлопчик зупинився біля неї і тут раптом почалася облава. Ловили дівчат і хлопців для відправки на роботу в Німеччину. Причепилися і до бідної дівчини, але за неї заступилися безногий дядько та Климко. Дівчина була дуже вдячна!
Згодом Климко застудився, він пішов із тіткою Мариною по сіль до неї додому. Виявляється, що він був у гарячці, без пам’яті цілих три ні. Тітка його нагодувала, пішла по молоко для нього.
А потім тітка Марина і один знайомий залізничник до Климкові сісти в товарний вагон поїзда, який їхав через його станцію. Прокинувся хлопець від гуркоту. На дверях стояв німець. Він звелів виходити, а при виході бив усіх ногою.
Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні.
Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе. За ним — двоє в чорному. Пролунала автоматна черга. Климко ойкнув і впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль. Климко помер.
План:
1. Климко залишився сиротою
2. Початок війни
3. Смерть дядька
4. Зустріч із Зульфатом і вчителькою.
5. Подорож до Слов’янська.
6. Події у Слов’янську.
7. Смерть Климка.
Конспект:
Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Після того як він посиротів, то жив удвох із дядьком Кирилом, машиністом великого паровоза. Дядько приходив зі зміни, питав, як тут його помічничок, чи не боявся вночі. Це знайомство тривало не довго, так як дядько, згодом загинув. Незабаром почалася війна.
Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у шахтній ваговій. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Потім Зульфат, допоміг счоєму товаришеві вигнати гризунів та облаштувати кімнату. Якось Климко та Зульфат зайшли на базар.
Раптом хлопці побачили свою вчительку Наталю Миколаївну. Вона стояла неподалік із немовлям, тримаючи в руках рожеву сукню, яку вдягала лише на свята. Хлопці запропонували Наталі Миколаївні жити у них, адже її квартиру розгромили окупанти. Вчителька погодилась. Згодом Климко подумав, що запасів на зиму їм усім не вистачить, необхідно йти у Слов’янськ по сіль, щоб було що міняти.
Климко пішов у місті за людьми, які рухалися в одному напрямі — на базар. Скраю стояла дівчина, продаючи гарну темно-вишневу у квітках хустку. Хлопчик зупинився біля неї і тут раптом почалася облава. Ловили дівчат і хлопців для відправки на роботу в Німеччину. Причепилися і до бідної дівчини, але за неї заступилися безногий дядько та Климко. Дівчина була дуже вдячна!
Згодом Климко застудився, він пішов із тіткою Мариною по сіль до неї додому. Виявляється, що він був у гарячці, без пам’яті цілих три ні. Тітка його нагодувала, пішла по молоко для нього.
А потім тітка Марина і один знайомий залізничник до Климкові сісти в товарний вагон поїзда, який їхав через його станцію. Прокинувся хлопець від гуркоту. На дверях стояв німець. Він звелів виходити, а при виході бив усіх ногою.
Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні.
Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе. За ним — двоє в чорному. Пролунала автоматна черга. Климко ойкнув і впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль. Климко помер.