Процес розчинення – це взаємодія частинок розчиненої речовини з молекулами розчинника, який супроводжується виділенням або поглинання теплоти.
Голандський хімік Я. Х. Вант-Гофф і німецький хімік В. Оствальд довели дифузію газів. Шведський учений С. А. Арреніус (1859 – 1927) довів наявність фізичного процесу дифузії у розчинах. Підтвердженням цього є рівномірне забарвлення розчинів під час розчинення забарвлених речовин.
Дифузія купрум (ІІ) сульфату Рис.18. Дифузія купрум (ІІ) сульфату. Д. І. Менделєєв створив хімічну теорію розчинів. Згідно з цією теорією під час розчинення утворюються сольвати – нестійкі хімічні сполуки розчиненої речовини з розчинником (у разі водних розчинів – гідрати). Особливо схильні до гідратації йони. Йони приєднують полярні молекули води, в результаті утворюються гідратовані йони. Багато з таких гідратованих йонів неміцні й легко розкладаються.
Якщо, наприклад, кухонну сіль помістити у воду, то можна помітити, як маса твердої речовини поступово зменшується. У процесі розчинення молекули води притягуються своїми негативними полюсами до позитивно заряджених йонів натрію, а позитивними полюсами – до негативно заряджених хлорид-іонів. У результаті цього зв’язок між йонами в солі послаблюється й кристалічна решітка руйнується. У розчині утворюються тимчасові сполуки гідрат-іони Натрію та гідрат-іони Хлору.
Розчинення супроводжується руйнуванням взаємодій між молекулами індивідуальних речовин і утворенням міжмолекулярних зв'язків між компонентами розчину.
Голандський хімік Я. Х. Вант-Гофф і німецький хімік В. Оствальд довели дифузію газів. Шведський учений С. А. Арреніус (1859 – 1927) довів наявність фізичного процесу дифузії у розчинах. Підтвердженням цього є рівномірне забарвлення розчинів під час розчинення забарвлених речовин.
Дифузія купрум (ІІ) сульфату
Рис.18. Дифузія купрум (ІІ) сульфату.
Д. І. Менделєєв створив хімічну теорію розчинів. Згідно з цією теорією під час розчинення утворюються сольвати – нестійкі хімічні сполуки розчиненої речовини з розчинником (у разі водних розчинів – гідрати). Особливо схильні до гідратації йони. Йони приєднують полярні молекули води, в результаті утворюються гідратовані йони. Багато з таких гідратованих йонів неміцні й легко розкладаються.
Якщо, наприклад, кухонну сіль помістити у воду, то можна помітити, як маса твердої речовини поступово зменшується. У процесі розчинення молекули води притягуються своїми негативними полюсами до позитивно заряджених йонів натрію, а позитивними полюсами – до негативно заряджених хлорид-іонів. У результаті цього зв’язок між йонами в солі послаблюється й кристалічна решітка руйнується. У розчині утворюються тимчасові сполуки гідрат-іони Натрію та гідрат-іони Хлору.