Потужним стимулом відновлення почуття патріотизму, національної гідності в Україні стала боротьба за визнання прав на дворянство за нащадками української козацької старшини. Одразу після скасування Гетьманщини та козацького війська російський уряд визнав, що колишня українська військова та цивільна служби дають право на російське дворянство, однак не поспішав із наданням відповідних документів. Коли ж на Лівобережжі був скасований старий становий поділ і запроваджене кріпацтво, у всьому суспільстві виник обґрунтований страх бути записаними в кріпаки. Побоюючись цього, дворянство намагалися отримати не тільки колишні козацькі старшини, військові канцеляристи та їхні нащадки, а й представники духівництва, учорашнього простого козацтва, купці, міщани, панські та казенні селяни. Тоді «Герольдія» (імперська установа, що вирішувала питання про надання дворянства) скоротила списки претендентів на дворянство майже вдвічі. До числа включених потрапили колишні старшини і канцеляристи нижчих рангів.
