Відповідно до статуту, життя в монастирі бувало суворо спільне (спільножитні монастирі), напівспільне (в окремих келіях зі спільною трапезою та відправою) і пустельниче. Крім ченців у монастирі жили послушники — світські особи, що готувалися стати ченцями. Монастирі очолювали настоятелі (архимандрити, ігумени або ігумені, «старші», «строїтелі» тощо) і при них монастирський собор, який звичайно обирав настоятеля.
Начались они с 1037.