Загострення внутрішньої кризи другої імперії: ФранціяУ 1866 р. у Франції почався новий економічний криза. Він супроводжувався подальшим загостренням внутрішньополітичної положення і посиленням робітничого і демократичного руху. Широкі верстви дрібної і середньої буржуазії, що страждали від конкуренції великого виробництва, біржових спекуляцій, зростання податків, не приховували свого обурення бонапартистською режимом, його реакційної внутрішньої і авантюристической зовнішньою політикою. Передові шари буржуазної інтелігенції активно виступали проти уряду. Багато її представники примикали до групи «нових якобінців», що захоплювалися традиціями Французької революції XVIII ст. Навіть частина великої буржуазії, з різних причин незадоволена політикою Наполеона III, відмовляла уряду у своїй підтримці. У 1869 р. буржуазно-ліберальна опозиція здобула велику перемогу на виборах в Законодавчий корпус. Число депутатів-республіканців збільшилася. Правда, серед них переважали помірні буржуазні республіканці. Бонапартистское уряд намагався подолати зростаючий політичну кризу шляхом посиленого лавірування між різними класами. Починаючи з 1868 р. було проведено кілька поміркованих ліберальних реформ. Законодавчий корпус отримав право обирати свою президію, був ослаблений поліцейський контроль над печаткою та зборами. Однак ці заходи не виправдали очікувань уряду. Досить було уряду лише злегка відкрити віддушини, як кипевшее під спудом суспільне невдоволення негайно прорвалося назовні. Велике враження на сучасників надавали твори Віктора Гюго, непримиренного супротивника бонапартистського режиму. Перебуваючи в еміграції, Ст. Гюго ще в 1852 р.
