Міста і села України виникали у різні часи та за різних обставин. Появу перших поселень вчені пов’язують із тим, що давні люди почали обробляти землю. Це, у свою чергу, спонукало їх до осілого життя, тобто до постійного проживання на одному місці. Недарма у давнину слово «село» означало «населене місце» і «поле», «земля». Здавна й донині село — це невелике поселення, більшість мешканців якого займається землеробством і домашнім тваринництвом.
Образ українського села зазвичай пов’язують із чепурними хатами у квітучих садках. Сільська хата була окремою будівлею і стояла посередині садиби, яка зазвичай обгороджувалася плетеним тином чи дерев’яним парканом. Біля хати розміщувалися господарчі будівлі: комори, стодоли, клуні, в яких селяни тримали знаряддя праці, запаси зерна чи інші продукти, домашніх тварин тощо. До селянської садиби належали город та садок. Навколо села розташовувалися поля, праця на яких годувала не лише самих селян, а й мешканців міст.
Міста виникли з появою ремесла і потребою у торгівлі. А відбувалося це так: у разі загрози ззовні поселення обгороджували оборонними валами і мурами. Давньослов’янське та російське слово «город» якраз і відображає цю особливість — наявність захисного огородження. Давні міста світу мали певні властивості: щільність забудови, наявність головної площі та вулиць, замощених бруківкою. Оця давня традиція — мостити вулиці каменем — залишилася в основі українського слова «місто». Тому жителів міст називали міщанами, або городянами. Ними ставали ремісники, купці та люди, що виконували певні послуги, наприклад, візники, вантажники, цирульники (перукарі), домашні слуги, і зрозуміло, правителі та інші знатні люди.
Із прийняттям християнства центром кожного українського села і міста стала церква, яка будувалася на пагорбі або на іншому найвищому місці. Церква була найбільшою будівлею та головним місцем зібрань населення, сховищем цінностей, притулком у разі ворожих нападів. Тоді дзвіницю найчастіше розташовували окремо і використовували як вартову вежу, аби стежити за наближенням ворога.
Міста і села України виникали у різні часи та за різних обставин. Появу перших поселень вчені пов’язують із тим, що давні люди почали обробляти землю. Це, у свою чергу, спонукало їх до осілого життя, тобто до постійного проживання на одному місці. Недарма у давнину слово «село» означало «населене місце» і «поле», «земля». Здавна й донині село — це невелике поселення, більшість мешканців якого займається землеробством і домашнім тваринництвом.
Образ українського села зазвичай пов’язують із чепурними хатами у квітучих садках. Сільська хата була окремою будівлею і стояла посередині садиби, яка зазвичай обгороджувалася плетеним тином чи дерев’яним парканом. Біля хати розміщувалися господарчі будівлі: комори, стодоли, клуні, в яких селяни тримали знаряддя праці, запаси зерна чи інші продукти, домашніх тварин тощо. До селянської садиби належали город та садок. Навколо села розташовувалися поля, праця на яких годувала не лише самих селян, а й мешканців міст.
Міста виникли з появою ремесла і потребою у торгівлі. А відбувалося це так: у разі загрози ззовні поселення обгороджували оборонними валами і мурами. Давньослов’янське та російське слово «город» якраз і відображає цю особливість — наявність захисного огородження. Давні міста світу мали певні властивості: щільність забудови, наявність головної площі та вулиць, замощених бруківкою. Оця давня традиція — мостити вулиці каменем — залишилася в основі українського слова «місто». Тому жителів міст називали міщанами, або городянами. Ними ставали ремісники, купці та люди, що виконували певні послуги, наприклад, візники, вантажники, цирульники (перукарі), домашні слуги, і зрозуміло, правителі та інші знатні люди.
Із прийняттям християнства центром кожного українського села і міста стала церква, яка будувалася на пагорбі або на іншому найвищому місці. Церква була найбільшою будівлею та головним місцем зібрань населення, сховищем цінностей, притулком у разі ворожих нападів. Тоді дзвіницю найчастіше розташовували окремо і використовували як вартову вежу, аби стежити за наближенням ворога.