Учому суть політичного заповіту ярослава мудрого

Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович дав заповіт своїм 5 синам, що на той час були живими. «Повість временних літ» оповідає, що батько закликав синів жити у мирі й злагоді. Далі він мовив: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі. — Авт.) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а Вячеславу — Смоленськ». Деякі пізніші літописи (Новгородський перший, Тверський, Авраамки) конкретизують розподіл земель між Ярославичами: Ізяславу дісталися Новгород, Турівська й Деревська (Древлянська) волості, Святославу — «сторона східна, до Мурома», Всеволоду — Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя. І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу...   Сам же Ярослав був слабий... Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту...”.
Заповіт Ярослава 1054 р. (літописи називають його «рядом») відкрив нову сторінку в розвитку політичної структури Русі. Він узаконив передання престолів за принципами родового старійшинства, тобто від старшого брата до наступного за віком (джерела називають його «лествичным восхождением»), встановив стосунки між князями на засадах васалітету-сюзеренітету. Відтак ці засади поширюються на весь феодальний стан Русі — боярство й дружинників. Однак «ряд» 1054 р. не був одразу реалізований на практиці. Нерішучий і млявий Ізяслав не спромігся утримати владу в своїх руках і поділив її з двома наступними за часом народження братами — Святославом і Всеволодом. Так утворився тріумвірат Ярославичів, що купно правив Руссю з 1054 по 1073 р.