Традиція вимагала від лицаря виконання чималих речей. Лицар повинен був знати багато питань релігії і етикет. Разом з цим, він повинен був володіти «сім'ю рицарськими чеснотами». У них входило наступне: Верхова їзда; Фехтування; Майстерне поводження із списом; Плавання; Охота; Гра в шашки; Вигадування і спів віршів. Поряд з цим, важливе місце в традиціях займало присвячення в лицарі. Воно символізувало входження людини в новий стан. Причому, рицарство в середні віки вважалося привілейованим станом. Особливою традицією був удар мечем по плечу. До традиції лицарів відносився і турнір, в ході якого показувалася військова виучка і хоробрість вершників. Рицарські традиції складалися поступово і не відразу. Вони весь час накопичувалися і знаходили своє віддзеркалення в реальності. Так, наприклад, кодекс честі для лицаря грунтувався на наступному. Він спирався на принципі вірності сюзерену, тобто панові вершника. Але далеко не завжди ідеальне уявлення про лицаря збігалося з реальністю. Грабіжницькі походи цього стану не несли добра. Вони лише руйнували чужі землі і грабували святині.
