Григор’ївське повстання (Григор’ївський заколот, григор’ївщина, Травнева військово-політична криза в УСРР) - найбільше повстання проти радянської влади в Україні, що послідувало за виступом дислокованих в Таврії частин 6-ї радянської дивізії, які знаходилися під командуванням Матвія Григор’єва. Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 р. і, разом з діями повсталих військових частин, супроводжувалися низкою антирадянських виступів. В кінцевому підсумку, це призвело до радикальної дестабілізації режиму (Травнева військово-політична криза) в УСРР[1]). Разом з Вьошенським повстанням на Дону, травневі події в Україні відіграли ключову роль в розвалі радянського тилу на Південному фронті Громадянської війни влітку 1919 р. та наступних успіхах Добровольчої армії, а також в зриві планів радянської інтервенції в Південній Європі на до червоній Угорщині.
Григор’ївське повстання (Григор’ївський заколот, григор’ївщина, Травнева військово-політична криза в УСРР) - найбільше повстання проти радянської влади в Україні, що послідувало за виступом дислокованих в Таврії частин 6-ї радянської дивізії, які знаходилися під командуванням Матвія Григор’єва. Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 р. і, разом з діями повсталих військових частин, супроводжувалися низкою антирадянських виступів. В кінцевому підсумку, це призвело до радикальної дестабілізації режиму (Травнева військово-політична криза) в УСРР[1]). Разом з Вьошенським повстанням на Дону, травневі події в Україні відіграли ключову роль в розвалі радянського тилу на Південному фронті Громадянської війни влітку 1919 р. та наступних успіхах Добровольчої армії, а також в зриві планів радянської інтервенції в Південній Європі на до червоній Угорщині.