Основні етапи дослідження української культури

Дослідження української культури, як підґрунтя єдності певної свідомої самої себе спільноти, можна прослідкувати вже у "Слові про закон і благодать" Іларіона, згодом "Повісті врем'яних літ", у українських гуманістів та полемістів, а також козацьких літописах. Проте першим більш чи менш узагальненим баченням української культури, як окремого цілісного процесу, ми бачимо в представників народницької школи (М. Костомаров, В.Антонович, М. Грушевський). Загалом, лише починаючи від М. Грушевського ми можемо говорити про новий культурний синтез української історії, основним пунктом якої є думка про те, що "всі періоди Руси-України тісно й нерозривно сполучені між собою... як одні і ті ж змагання народні, одна й таж головна ідея переходить через весь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах". Однак, праці істориків народницької школи доводили виклад подій до кінця XVIII ст., і той же М. Грушевський, лише в останнє десятиріччя своєї наукової діяльності почав активно працювати над тематикою XIX ст., заявивши у 1925 р. про можливість, в головних рисах, доповнити свою стару схему української історії культурними сенсами XIX ст., відповідно до етнічного бачення української історії та національно-культурного відродження, яке пережили українці у складі Російської та Австрійської імперій.

Внаслідок такого підходу, писав О. Оглоблин, широка й повноводна ріка культурно-історичного процесу переходила у вузький, хоча і сильний потік, за межами якого залишалося майже ціле суспільне життя тогочасної України. И, що головне, українська національно-визвольна рух XX ст. та відродження української державності уявлялося не як наслідок культурного розвитку України в XIX ст., а як щось випадкове, залежне від сторонніх обставин, подій і чинників, без яких його могло б не бути.