Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р. вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки до військ союзників врятувала Італію від цього.
Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Міліони людей, що прийшли в місто до заводів і були мобілізовані до армії опинились зайвими. У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази, який не було чим віддавати.
Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій)‚ даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".
Тяжке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращання життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію під назвою „червоне дворіччя”.
Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р. вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки до військ союзників врятувала Італію від цього.
Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Міліони людей, що прийшли в місто до заводів і були мобілізовані до армії опинились зайвими. У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази, який не було чим віддавати.
Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій)‚ даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".
Тяжке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращання життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію під назвою „червоне дворіччя”.