Галицько-Волинське князівство занепало під впливом цілої низки факторів. Загострилися відносини із Золотою Ордою, в васальних відносинах до якої князівство продовжувало складатися, в період її об'єднання і подальшого посилення на початку XIV століття, відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці ,Збільшилася залежність правителів від боярської аристократії, обірвалася династія Романовичів. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.
В кінці Х ст. центром Волині і Підкарпаття стає місто Володимир, засноване і назване імям князя Володимира Святославовича, а управління цим краєм вперше здійснював син великого князя Всеволод.
Після Ярослава Мудрого княжа влада на Волині часто змінювалася, волинські землі перетворювалися у своєрідну федерацію дрібних князівств та їх володарів. Лише наполеглива обєднавча політика князя Романа Мстиславича з 1170 року забезпечила врешті едність Волинської землі.
Дещо іншою була на той час історія Прикарпаття. Тут, ще в 1084 р. утворилося три князівства, в яких правили брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого : Рюрик – у Перемишльському князівстві, Василько – у Теребовлянському князівстві, Володар – у Звенигородському князівстві.
Син Володаря /Володимирко/ обєднав Перемишльську, Теребовлянську та Звенигородську землі і в 1144 році робить своїм столичним містом – Галич на Дністрі. З того часу постає одна із багатьох українських столиць – Галич і Галицьке князівство.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла /1153-1187/,прославленого автором “Слова о полку Ігоревім”. Цікаво, що “Великопольська хроніка” кінця Х111 ст. називає державуЯрослава Осмомислакоролівством.
В 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівсво. Цей історичний акт здійснив волинський князьРоман Мстиславович. Він зумів підпорядкувати непокірні боярські угруповання в м. Галичі, здобув собі славу успішними походами на половців та литовських князів; підтримував добрі відносини з Візантією, Угорщиною, Ватиканом. В кінці свого князювання він утвердився і на київському престолі.
Основною передумовою об’єднання Галицької та Волинської землі в одному князівстві були їх економічні та культурні зв’язки. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли наступні фактори:
1. Вдале географічне розташування:
− віддаленість від центру послаблювала вплив київської влади;
− князівство знаходилося на перехресті важливих торгових шляхів;
− природні умови робили цю територію важкодоступною для кочівників.
2.Спільність боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199–1205) та Данила Галицького (1238–1264 рр.)
4. Багаті родовища солі, що сприяло економічному зростанню та торгівлі князівств.
5. Спільність культурних традицій, звичаїв, обрядів.
Галицько-Волинське князівство занепало під впливом цілої низки факторів. Загострилися відносини із Золотою Ордою, в васальних відносинах до якої князівство продовжувало складатися, в період її об'єднання і подальшого посилення на початку XIV століття, відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці ,Збільшилася залежність правителів від боярської аристократії, обірвалася династія Романовичів. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.
В кінці Х ст. центром Волині і Підкарпаття стає місто Володимир, засноване і назване імям князя Володимира Святославовича, а управління цим краєм вперше здійснював син великого князя Всеволод.
Після Ярослава Мудрого княжа влада на Волині часто змінювалася, волинські землі перетворювалися у своєрідну федерацію дрібних князівств та їх володарів. Лише наполеглива обєднавча політика князя Романа Мстиславича з 1170 року забезпечила врешті едність Волинської землі.
Дещо іншою була на той час історія Прикарпаття. Тут, ще в 1084 р. утворилося три князівства, в яких правили брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого : Рюрик – у Перемишльському князівстві, Василько – у Теребовлянському князівстві, Володар – у Звенигородському князівстві.
Син Володаря /Володимирко/ обєднав Перемишльську, Теребовлянську та Звенигородську землі і в 1144 році робить своїм столичним містом – Галич на Дністрі. З того часу постає одна із багатьох українських столиць – Галич і Галицьке князівство.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла /1153-1187/,прославленого автором “Слова о полку Ігоревім”. Цікаво, що “Великопольська хроніка” кінця Х111 ст. називає державуЯрослава Осмомислакоролівством.
В 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівсво. Цей історичний акт здійснив волинський князьРоман Мстиславович. Він зумів підпорядкувати непокірні боярські угруповання в м. Галичі, здобув собі славу успішними походами на половців та литовських князів; підтримував добрі відносини з Візантією, Угорщиною, Ватиканом. В кінці свого князювання він утвердився і на київському престолі.
Основною передумовою об’єднання Галицької та Волинської землі в одному князівстві були їх економічні та культурні зв’язки. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли наступні фактори:
1. Вдале географічне розташування:
− віддаленість від центру послаблювала вплив київської влади;
− князівство знаходилося на перехресті важливих торгових шляхів;
− природні умови робили цю територію важкодоступною для кочівників.
2.Спільність боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.
3. Об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199–1205) та Данила Галицького (1238–1264 рр.)
4. Багаті родовища солі, що сприяло економічному зростанню та торгівлі князівств.
5. Спільність культурних традицій, звичаїв, обрядів.