У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу та віра. Відшкодування нанесених збитків здійснювалось за до різноманітних штрафів: головництво, урок, повернення крадених речей. Віддання на поталу («поток і розграблення») було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше — на користь князя). З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою, крадіжку коней та підпал. Наступним за тяжкістю видом покарання була вира — штраф, який призначався лише за вбивство[3]. Вира була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір вири — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої вири — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося полувир'я — 20 гривень.
Решта злочинів каралися «продажем», під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. «Продаж» надходив до князівської казни, а потерплий отримував «урок» — грошове відшкодування за завдані йому збитки. Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і вира.
У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу та віра. Відшкодування нанесених збитків здійснювалось за до різноманітних штрафів: головництво, урок, повернення крадених речей. Віддання на поталу («поток і розграблення») було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше — на користь князя). З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою, крадіжку коней та підпал. Наступним за тяжкістю видом покарання була вира — штраф, який призначався лише за вбивство[3]. Вира була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір вири — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої вири — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося полувир'я — 20 гривень.
Решта злочинів каралися «продажем», під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. «Продаж» надходив до князівської казни, а потерплий отримував «урок» — грошове відшкодування за завдані йому збитки. Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і вира.