У наш час робота фермера недооцінена, але важлива, на фермерах тримається країна, її імідж, її економіка. Заняття рослинництвом дуже ризикована справа, і погодні умови останніми роками це показали. Є багато ризиків, але щоб прогодувати населення країни комусь потрібно ризикувати.
Випадково в одній із соціальних мереж натрапила на конкурс фермерів, і відразу виникла думка, взяти участь, не з метою подарунка, а з метою розповісти про великий людини, про фермера з величезним досвідом.
Мій батько і моя мати родом з Житомирської області, Новоград-Волинського району, село Орепи, і з Богом забутого зараз, села Тернівка. У селі Тернівка, в якому жила мама, школа була восьмирічка, тому старші класи доучувалися в сусідньому селі Орепи. Так і познайомилися і утворили сім’ю. Після школи багато однокласників розлетілися не тільки по Україні, а й по світу – хто в Росію, хто в Америку.
Мої батьки поїхали жити в Дніпро. У селі залишилися жити тільки одиниці, і один з них, однокласник мого батька і кращи фермир села. Так як пишу від себе, зі своїх , а не від першої особи, точно не знаю, коли він почав свою діяльність на фермерському господарстві, але зараз, коли приїжджаючи в гості, тільки і чую похвалу на його адресу за величезну роботу, яку він робить для села, за робочі місця.
У наш час робота фермера недооцінена, але важлива, на фермерах тримається країна, її імідж, її економіка. Заняття рослинництвом дуже ризикована справа, і погодні умови останніми роками це показали. Є багато ризиків, але щоб прогодувати населення країни комусь потрібно ризикувати.
Випадково в одній із соціальних мереж натрапила на конкурс фермерів, і відразу виникла думка, взяти участь, не з метою подарунка, а з метою розповісти про великий людини, про фермера з величезним досвідом.
Мій батько і моя мати родом з Житомирської області, Новоград-Волинського району, село Орепи, і з Богом забутого зараз, села Тернівка. У селі Тернівка, в якому жила мама, школа була восьмирічка, тому старші класи доучувалися в сусідньому селі Орепи. Так і познайомилися і утворили сім’ю. Після школи багато однокласників розлетілися не тільки по Україні, а й по світу – хто в Росію, хто в Америку.
Мої батьки поїхали жити в Дніпро. У селі залишилися жити тільки одиниці, і один з них, однокласник мого батька і кращи фермир села. Так як пишу від себе, зі своїх , а не від першої особи, точно не знаю, коли він почав свою діяльність на фермерському господарстві, але зараз, коли приїжджаючи в гості, тільки і чую похвалу на його адресу за величезну роботу, яку він робить для села, за робочі місця.
Объяснение:
ВИДУМАНА РОЗПОВІДЬ❗❗❗