Портрет «Петро Іванович Калнишевський» роботи Федора Савовича Панко був створений у 1990 році. Написаний на дереві під лаком у стилі петриківського розпису.
Объяснение:
Історія створення
Створення портрету останнього кошового отаману війська запорізького Петра Калнишевського тісно пов'язане зі створенням селища Петриківка, адже саме він 1772 року у листі до митрополита Київського просить дозволу перенести сюди Свято-Георгіївську церкву з сусіднього села, що постійно страждало від повеней, на що отримав схвальну відповідь. Відтоді Калнишевського тут особливо шанували, адже тим чином село було вільне від кріпацтва[1]. Коли Федір Савович навчався у п”ятому класі, один з однокласників приніс до школи дерев”яну гравюрку “Петро Калниш”, яка дуже зацікавила митця. Через 52 роки він, по дитячій пам’яті, відтворив той портрет у власній картині[2], віддаючи тим самим шану засновнику Петриківки.
Композиція
Петро Калнишевський зображений на картині у повен зріст. Панко наповнює задній план картини багатьма символами: могутній дуб, рясно вкритий жолудями - символ життя кошового отамана (як свідчать давні вірування, у кожного є своє дерево життя – згідно з вдачею його і долею). Козаки на конях і собор у стилі козацького бароко – символ стійкості у вірі й незрадливості своїм переконанням. Насичені, але в міру яскраві барви на картині дуже нагадують старовинні ікони чи парсуни. І кошовий, як на тих іконах чи парсунах, - образ і реальний і фольклорний водночас.
Портрет «Петро Іванович Калнишевський» роботи Федора Савовича Панко був створений у 1990 році. Написаний на дереві під лаком у стилі петриківського розпису.
Объяснение:
Історія створення
Створення портрету останнього кошового отаману війська запорізького Петра Калнишевського тісно пов'язане зі створенням селища Петриківка, адже саме він 1772 року у листі до митрополита Київського просить дозволу перенести сюди Свято-Георгіївську церкву з сусіднього села, що постійно страждало від повеней, на що отримав схвальну відповідь. Відтоді Калнишевського тут особливо шанували, адже тим чином село було вільне від кріпацтва[1]. Коли Федір Савович навчався у п”ятому класі, один з однокласників приніс до школи дерев”яну гравюрку “Петро Калниш”, яка дуже зацікавила митця. Через 52 роки він, по дитячій пам’яті, відтворив той портрет у власній картині[2], віддаючи тим самим шану засновнику Петриківки.
Композиція
Петро Калнишевський зображений на картині у повен зріст. Панко наповнює задній план картини багатьма символами: могутній дуб, рясно вкритий жолудями - символ життя кошового отамана (як свідчать давні вірування, у кожного є своє дерево життя – згідно з вдачею його і долею). Козаки на конях і собор у стилі козацького бароко – символ стійкості у вірі й незрадливості своїм переконанням. Насичені, але в міру яскраві барви на картині дуже нагадують старовинні ікони чи парсуни. І кошовий, як на тих іконах чи парсунах, - образ і реальний і фольклорний водночас.