Між 73 і 71 роками до н. е. група рабів-утікачів - спочатку невелика, приблизно з 78 швидких гладіаторів - переросла в співтовариство з більш ніж 120 тис. чоловіків, жінок і дітей, відносно безкарно переміщалися по Італії під керівництвом кількох лідерів, в тому числі знаменитого гладіатора Спартака.Боєздатні дорослі чоловіки з цієї групи становили дивно ефективний озброєний загін, який неодноразово показував, що може протистояти римській військової могутності, як у вигляді місцевих патрулів і міліції, так і у вигляді підготовлених римських легіонів під консульським командуванням.Плутарх описував дії рабів як спробу втекти від своїх господарів і піти через Галію, в той час як Аппиан і Флор зображували повстання як громадянську війну, в якій раби вели кампанію із захоплення самого Риму.Зростаюча тривога Римського сенату з приводу продовження військових успіхів армії Спартака, а також грабежі в римських містах і сільській місцевості в кінцевому підсумку призвели до того, що республіка пустила в хід армію з восьми легіонів під жорстким, але ефективним керівництвом Марка Ліцинія Красса.Війна закінчилася в 71 році до н. е., коли армія Спартака, відступаючи після довгих і кровопролитних боїв перед легіонами Красса, Помпея і Лукулла, була повністю знищена, надавши при цьому запеклий опір.Третє повстання рабів мало важливе значення для подальшої історії Стародавнього Риму, в основному в його вплив на кар'єру Помпея і Красса. Два воєначальника використовували успіхи в придушенні повстання в своїй подальшій політичній кар'єрі, вживаючи суспільне визнання і загрозу своїх легіонів з метою вплинути на консульські вибори 70 року до н. е. на свою користь.Їх дії в значній мірі сприяли підриву римських політичних інститутів і в кінцевому підсумку перетворення Римської республіки в Римську імперію
Між 73 і 71 роками до н. е. група рабів-утікачів - спочатку невелика, приблизно з 78 швидких гладіаторів - переросла в співтовариство з більш ніж 120 тис. чоловіків, жінок і дітей, відносно безкарно переміщалися по Італії під керівництвом кількох лідерів, в тому числі знаменитого гладіатора Спартака.Боєздатні дорослі чоловіки з цієї групи становили дивно ефективний озброєний загін, який неодноразово показував, що може протистояти римській військової могутності, як у вигляді місцевих патрулів і міліції, так і у вигляді підготовлених римських легіонів під консульським командуванням.Плутарх описував дії рабів як спробу втекти від своїх господарів і піти через Галію, в той час як Аппиан і Флор зображували повстання як громадянську війну, в якій раби вели кампанію із захоплення самого Риму.Зростаюча тривога Римського сенату з приводу продовження військових успіхів армії Спартака, а також грабежі в римських містах і сільській місцевості в кінцевому підсумку призвели до того, що республіка пустила в хід армію з восьми легіонів під жорстким, але ефективним керівництвом Марка Ліцинія Красса.Війна закінчилася в 71 році до н. е., коли армія Спартака, відступаючи після довгих і кровопролитних боїв перед легіонами Красса, Помпея і Лукулла, була повністю знищена, надавши при цьому запеклий опір.Третє повстання рабів мало важливе значення для подальшої історії Стародавнього Риму, в основному в його вплив на кар'єру Помпея і Красса. Два воєначальника використовували успіхи в придушенні повстання в своїй подальшій політичній кар'єрі, вживаючи суспільне визнання і загрозу своїх легіонів з метою вплинути на консульські вибори 70 року до н. е. на свою користь.Їх дії в значній мірі сприяли підриву римських політичних інститутів і в кінцевому підсумку перетворення Римської республіки в Римську імперію