ответ: Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів ненасильства і озброєної боротьби. В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків португальського колоніалізму 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення.
Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів Лал Бал Пал і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і Революційний рух за незалежність Індії, що проявив себе у Індо-германському пакті та Ґхадарському заговорі, намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як Свамі Сахаджананд Сарасваті, також намагалися досягти політичних свобод селянства.
ответ: Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів ненасильства і озброєної боротьби. В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків португальського колоніалізму 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення.
Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів Лал Бал Пал і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і Революційний рух за незалежність Індії, що проявив себе у Індо-германському пакті та Ґхадарському заговорі, намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як Свамі Сахаджананд Сарасваті, також намагалися досягти політичних свобод селянства.
Объяснение: