Дельфійським оракулом у сиву давнину було передбачено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася "Едесса", а люди її знали як місто, "багате на воду". Для самих македонян воно було "козячим містом", і вони називали його коротко - Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів - Олександр Великий.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.