Монархія Іспанії (ісп. Monarquía Española) (конституційно визначається як Корона (ісп. La Corona) — конституційний інститут та найвища посада Іспанії[1]. Монархія включає правлячого монарха, його сім'ю та королівський двір, який підтримує та сприяє монарху у виконанні своїх обов'язків та прерогатив[2][3]. В 2020 році іспанську монархію представляють король Філіп VI, королева Летиція та їхні дочки Леонор, принцеса Астурійська та Софія, інфанта Іспанії.Монархія в Іспанії сягає корінням у Королівство вестготів та його християнські держави-наступники Наварра, Астурія (пізніше Леон і Кастилія) та Арагон, які почали боротьбу з арабським завоюванням після вторгнення Омейядського халіфату в Іспанію у 8 столітті. Однією з найбільш ранніх впливових династій були Хіменеси, які об'єднали більшу частину християнської Іберії під своїм керівництвом у 11 столітті. Від Санчо III Наваррського (1000—1035) до Урраки Леонської (1106—1125) члени родини Хіменес претендували на історичний титул вестготів «Імператор усієї Іспанії» (лат. Imperator totius Hispaniae). Правителі з династії Хіменесів прагнули приєднати свої королівства до європейського театру подій, тому часто вступали в міжпіренейські союзи та шлюби, і стали покровителями релігійних реформ (бл. 950 — бл. 1130). Син Урраки та спадкоємець Альфонсо VII, перший з іспанської гілки Бургундської родини, останнім претендував на титул «Імператор усієї Іспанії», але розділив свою імперію серед своїх синів. Громадянська війна в Кастилії[en] (1366—1369) закінчилася смертю короля Педро I (1334—1369) від руки його позашлюбного зведеного брата Енріке Трастамарського, який правив як Енріке II (1369—1379). Генріх II став першим правителем іспанського королівства з Трастамарської династії. Спадкоємиця короля Педро I, його внучка Катерина Ланкастерська, вийшла заміж за Енріке III, поєднавши династії в особі їхнього сина, короля Хуана II.
Монархія Іспанії (ісп. Monarquía Española) (конституційно визначається як Корона (ісп. La Corona) — конституційний інститут та найвища посада Іспанії[1]. Монархія включає правлячого монарха, його сім'ю та королівський двір, який підтримує та сприяє монарху у виконанні своїх обов'язків та прерогатив[2][3]. В 2020 році іспанську монархію представляють король Філіп VI, королева Летиція та їхні дочки Леонор, принцеса Астурійська та Софія, інфанта Іспанії.Монархія в Іспанії сягає корінням у Королівство вестготів та його християнські держави-наступники Наварра, Астурія (пізніше Леон і Кастилія) та Арагон, які почали боротьбу з арабським завоюванням після вторгнення Омейядського халіфату в Іспанію у 8 столітті. Однією з найбільш ранніх впливових династій були Хіменеси, які об'єднали більшу частину християнської Іберії під своїм керівництвом у 11 столітті. Від Санчо III Наваррського (1000—1035) до Урраки Леонської (1106—1125) члени родини Хіменес претендували на історичний титул вестготів «Імператор усієї Іспанії» (лат. Imperator totius Hispaniae). Правителі з династії Хіменесів прагнули приєднати свої королівства до європейського театру подій, тому часто вступали в міжпіренейські союзи та шлюби, і стали покровителями релігійних реформ (бл. 950 — бл. 1130). Син Урраки та спадкоємець Альфонсо VII, перший з іспанської гілки Бургундської родини, останнім претендував на титул «Імператор усієї Іспанії», але розділив свою імперію серед своїх синів. Громадянська війна в Кастилії[en] (1366—1369) закінчилася смертю короля Педро I (1334—1369) від руки його позашлюбного зведеного брата Енріке Трастамарського, який правив як Енріке II (1369—1379). Генріх II став першим правителем іспанського королівства з Трастамарської династії. Спадкоємиця короля Педро I, його внучка Катерина Ланкастерська, вийшла заміж за Енріке III, поєднавши династії в особі їхнього сина, короля Хуана II.