Назву Андрусівської угоди дістало підписане за спиною української влади перемир'я між Польщею і Москвою, яке мало на меті закінчити війну, почату Москвою проти Польщі в межах виконання Березневих статей 1654 року. Укладання Андрусівської угоди відбулося 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом.
Умови перемир'я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. І якщо для поляків, які через заколот Єжи Любомирського проти королівської влади просто фізично не могли продовжувати війну, мир із Москвою був украй необхідний, — з боку Московського царства він став черговою спробою зменшити автономію Гетьманщини. Досить сказати, що Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської ради 1654 року та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким і навіть цілком лояльним до Москви І. Брюховецьким, офіційно закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну і Лівобережну Україну, які мали відтепер перебувати у складі Московського царства і Речі Посполитої. Звісно, що проти Андрусівського миру рішуче виступив гетьманський уряд Петра Дорошенка. Але що залишалося гетьману, противниками якого раптом стали обидва значно могутніші за нього сусіди, як не розпочати пошук союзників серед інших сильних держав? Тож, напевне, не буде помилковим твердження, що саме Андрусівська угода і повне ігнорування інтересів української Гетьманщини урядами Московського царства і Речі Посполитої під час підписання перемир'я і стало головною причиною майбутньої експансії Оттоманської Порти в Україну, яка й призвела до Чигиринських походів 1677–1678 років.
Объяснение:
Назву Андрусівської угоди дістало підписане за спиною української влади перемир'я між Польщею і Москвою, яке мало на меті закінчити війну, почату Москвою проти Польщі в межах виконання Березневих статей 1654 року. Укладання Андрусівської угоди відбулося 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом.
Умови перемир'я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. І якщо для поляків, які через заколот Єжи Любомирського проти королівської влади просто фізично не могли продовжувати війну, мир із Москвою був украй необхідний, — з боку Московського царства він став черговою спробою зменшити автономію Гетьманщини. Досить сказати, що Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської ради 1654 року та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким і навіть цілком лояльним до Москви І. Брюховецьким, офіційно закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну і Лівобережну Україну, які мали відтепер перебувати у складі Московського царства і Речі Посполитої. Звісно, що проти Андрусівського миру рішуче виступив гетьманський уряд Петра Дорошенка. Але що залишалося гетьману, противниками якого раптом стали обидва значно могутніші за нього сусіди, як не розпочати пошук союзників серед інших сильних держав? Тож, напевне, не буде помилковим твердження, що саме Андрусівська угода і повне ігнорування інтересів української Гетьманщини урядами Московського царства і Речі Посполитої під час підписання перемир'я і стало головною причиною майбутньої експансії Оттоманської Порти в Україну, яка й призвела до Чигиринських походів 1677–1678 років.