Селянська реформа (1861 р.) скасувала кріпосництво, позначилася на правовому становищі селянства та інших суспільних верств, визначила розвиток суспільних відносин російської України на другу половину XIX - початок XX ст.
Правову основу селянської реформи в Україні становили спеціальні загальноімперські законодавчі акти, а також видані окремо для українських губерній царські укази й постанови (всього 19 окремих законодавчих актів). Цими законами передбачались особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок і викуп останніх, визначалися селянські повинності й організація селянського самоврядування Головні положення селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про сет, звільнених із кріпосної залежності. В Україні поземельні відносини між поміщиками й селянами визначалися трьома місцевими положеннями про поземельний устрій поміщицьких селян, що їх спеціально видали для губерній Лівобережжя, Правобережжя та Півдня України. Були опубліковані також додаткові правила. Вони визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян (дворових, фабричних). Наприклад, Положення щодо влаштування дворовій людей оголошувало їх особисто вільними, однак зобов'язувало протягом двох років служити своїм власникам або платити оброк. За положенням, землю отримували лише ті з них, хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.
Селянська реформа (1861 р.) скасувала кріпосництво, позначилася на правовому становищі селянства та інших суспільних верств, визначила розвиток суспільних відносин російської України на другу половину XIX - початок XX ст.
Правову основу селянської реформи в Україні становили спеціальні загальноімперські законодавчі акти, а також видані окремо для українських губерній царські укази й постанови (всього 19 окремих законодавчих актів). Цими законами передбачались особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок і викуп останніх, визначалися селянські повинності й організація селянського самоврядування Головні положення селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про сет, звільнених із кріпосної залежності. В Україні поземельні відносини між поміщиками й селянами визначалися трьома місцевими положеннями про поземельний устрій поміщицьких селян, що їх спеціально видали для губерній Лівобережжя, Правобережжя та Півдня України. Були опубліковані також додаткові правила. Вони визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян (дворових, фабричних). Наприклад, Положення щодо влаштування дворовій людей оголошувало їх особисто вільними, однак зобов'язувало протягом двох років служити своїм власникам або платити оброк. За положенням, землю отримували лише ті з них, хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.