релігієзнавстві під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу прийняли одну із світових релігій, минаючи стадію тривалого розвитку власно національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки слов’янського язичництва надзвичайно широкі - своїми коренями воно сягає в кам’яний вік, а його пережитки можуть зберігатися до ХІХ - початку ХХ ст.
Язичництво давніх слов’ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - слов’янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Цю неповторність язичництву давніх слов’ян додає перетинання в ньому кількох відносно самостійних релігійних шарів, на основі яких воно, власне кажучи, і сформувалося.
релігієзнавстві під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створивши їх, одразу прийняли одну із світових релігій, минаючи стадію тривалого розвитку власно національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки слов’янського язичництва надзвичайно широкі - своїми коренями воно сягає в кам’яний вік, а його пережитки можуть зберігатися до ХІХ - початку ХХ ст.
Язичництво давніх слов’ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - слов’янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Цю неповторність язичництву давніх слов’ян додає перетинання в ньому кількох відносно самостійних релігійних шарів, на основі яких воно, власне кажучи, і сформувалося.