Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді[3]. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію[3][4]. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря[3]. Прізвисько — Хоро́брий[5].
Объяснение:
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді[3]. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію[3][4]. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря[3]. Прізвисько — Хоро́брий[5].
Святослав Ігорович