Найчастіше протестний рух селянства проявлявся у поданні скарг до державних інстанцій, масових втечах, фізичних розправах з поміщиками чи управителями їх маєтків, проявах колективної непокори тощо. Непосильний кріпосницький гніт, жорстоке поводження поміщиків, свавілля чиновників та адміністраторів – вся ця низка причин зумовлювала численні заворушення, котрі регулярно відбувалися в українському селі протягом усієї першої половини ХIX ст.
Антикріпосницька боротьба селянства характеризувалася широким спектром різноманітних проявів. Найчастіше кріпаки підпалювали поміщицькі садиби, псували реманент, вбивали поміщиків, їхніх управителів чи прикажчиків, відмовлялися виконувати панщину та розпорядження поміщиків, нерідко чинили збройний опір адміністрації маєтків, місцевим урядовцям і навіть урядовим військам. Всі ці форми боротьби проявлялись, як правило, у взаємозв’язку. Так, типовим було, коли, подавши скаргу, кріпаки очікували її розгляду в державних органах не виконували у цей час панщини, а внаслідок вжитих до них властями і поміщиками репресивних заходів вдавалися до відкритих форм опору. Підпали поміщицьких садиб і розправи над поміщиками часто супроводжувалися втечами їх учасників. Рятуючись від жорстокої кари, вони залишали свої оселі і тікали у віддалені та слабо заселені місцевості.
Найчастіше протестний рух селянства проявлявся у поданні скарг до державних інстанцій, масових втечах, фізичних розправах з поміщиками чи управителями їх маєтків, проявах колективної непокори тощо. Непосильний кріпосницький гніт, жорстоке поводження поміщиків, свавілля чиновників та адміністраторів – вся ця низка причин зумовлювала численні заворушення, котрі регулярно відбувалися в українському селі протягом усієї першої половини ХIX ст.
Антикріпосницька боротьба селянства характеризувалася широким спектром різноманітних проявів. Найчастіше кріпаки підпалювали поміщицькі садиби, псували реманент, вбивали поміщиків, їхніх управителів чи прикажчиків, відмовлялися виконувати панщину та розпорядження поміщиків, нерідко чинили збройний опір адміністрації маєтків, місцевим урядовцям і навіть урядовим військам. Всі ці форми боротьби проявлялись, як правило, у взаємозв’язку. Так, типовим було, коли, подавши скаргу, кріпаки очікували її розгляду в державних органах не виконували у цей час панщини, а внаслідок вжитих до них властями і поміщиками репресивних заходів вдавалися до відкритих форм опору. Підпали поміщицьких садиб і розправи над поміщиками часто супроводжувалися втечами їх учасників. Рятуючись від жорстокої кари, вони залишали свої оселі і тікали у віддалені та слабо заселені місцевості.
Объяснение: