А́вгуст-Лю́двіг фон Шле́цер (нім. August Ludwig von Schlözer; 5 липня 1735 — 9 вересня 1809) — німецький історик, публіцист і статистик. Започаткував критичне вивчення історії Русі та Росії. Представник Геттінгенської історичної школи. Народився у місті Гагштадт (сучасний Кірхберг-ан-дер-Ягст), Вюртемберг. Походив з родини лютеранських пасторів. Вивчав теологію у Віттенберзькому університеті (1751—1754) та історію в Геттінгенському університеті (1754—1755). Опанував давньоскандинавську і готську мови перебуваючи в Швеції (1755—1759). На за Герарда Міллера приїхав до Росії (1761). У 1761—1767 працював у Петербурзькій академії наук. Завдяки Кирилу Розумовському отримав посаду ад'юнкта (1762). За наказом імператриці Катерини II став почесним членом Петербурзької академії наук (1765), професором з історії Росії. Був одним із авторів «норманської теорії». Вів наукову полеміку з Михайлом Ломоносовим, сприяв публікації «Історії Російської» Василя Татищева. Виступав проти поділу народів на «історичні» й «неісторичні». 1767 року обраний іноземним членом Шведської королівської академії наук; того ж року повернувся до Німеччини, оселився в Геттінгені. Обіймав посаду професора Геттінгенського університету, викладав історію та статистику. Вважається основоположником принципу поділу народів за мовами, а не за біблійними чи античними принципами[4]. Член Товариства історії і старожитностей російських (1804). Також — Шльо́цер.
Шлецер Август Людвиг (1735-1809). Родился в семье немецкого пастора. Учился в Виттенбергском и Геттингенском университетах. В 1761 г. отправился в Санкт-Петербург в качестве Миллеру в издании "Собрания российских историй". Весьма скоро стал профессором Академического университета в Петербурге. С учетом состояния российской историографии Шлецер отводил себе роль первооткрывателя русской истории, который должен перенести в Россию те приемы критики исторических источников, которые уже были освоены на Западе. Большую работу он провел по изданию русских летописей. В 1767 г. вышел в свет первый том Никоновской летописи, подготовленный С. Башиловым под руководством Шлецера. В том же году он опубликовал первое издание "Русской Правды".
Наряду с этой работой, он считал важным также пропаганду российской истории в Европе. Все свои поездки по Германии и другим странам Шлецер использовал для этого, считая и называя себя русским патриотом. Тем не менее, был сторонником норманской теории. Современники и более поздние авторы отмечали, что Шлецер в большей степени историограф, нежели "чистый" историк
А́вгуст-Лю́двіг фон Шле́цер (нім. August Ludwig von Schlözer; 5 липня 1735 — 9 вересня 1809) — німецький історик, публіцист і статистик. Започаткував критичне вивчення історії Русі та Росії. Представник Геттінгенської історичної школи. Народився у місті Гагштадт (сучасний Кірхберг-ан-дер-Ягст), Вюртемберг. Походив з родини лютеранських пасторів. Вивчав теологію у Віттенберзькому університеті (1751—1754) та історію в Геттінгенському університеті (1754—1755). Опанував давньоскандинавську і готську мови перебуваючи в Швеції (1755—1759). На за Герарда Міллера приїхав до Росії (1761). У 1761—1767 працював у Петербурзькій академії наук. Завдяки Кирилу Розумовському отримав посаду ад'юнкта (1762). За наказом імператриці Катерини II став почесним членом Петербурзької академії наук (1765), професором з історії Росії. Був одним із авторів «норманської теорії». Вів наукову полеміку з Михайлом Ломоносовим, сприяв публікації «Історії Російської» Василя Татищева. Виступав проти поділу народів на «історичні» й «неісторичні». 1767 року обраний іноземним членом Шведської королівської академії наук; того ж року повернувся до Німеччини, оселився в Геттінгені. Обіймав посаду професора Геттінгенського університету, викладав історію та статистику. Вважається основоположником принципу поділу народів за мовами, а не за біблійними чи античними принципами[4]. Член Товариства історії і старожитностей російських (1804). Також — Шльо́цер.
Шлецер Август Людвиг (1735-1809). Родился в семье немецкого пастора. Учился в Виттенбергском и Геттингенском университетах. В 1761 г. отправился в Санкт-Петербург в качестве Миллеру в издании "Собрания российских историй". Весьма скоро стал профессором Академического университета в Петербурге. С учетом состояния российской историографии Шлецер отводил себе роль первооткрывателя русской истории, который должен перенести в Россию те приемы критики исторических источников, которые уже были освоены на Западе. Большую работу он провел по изданию русских летописей. В 1767 г. вышел в свет первый том Никоновской летописи, подготовленный С. Башиловым под руководством Шлецера. В том же году он опубликовал первое издание "Русской Правды".
Наряду с этой работой, он считал важным также пропаганду российской истории в Европе. Все свои поездки по Германии и другим странам Шлецер использовал для этого, считая и называя себя русским патриотом. Тем не менее, был сторонником норманской теории. Современники и более поздние авторы отмечали, что Шлецер в большей степени историограф, нежели "чистый" историк