На час закінчення Другої світової війни на території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гоміньданівський уряд Чан Кайші та комуністичний уряд, якому таємно допомагав Радянський Союз. На пів- ночі країни, у зайнятій радянськими військами Маньчжурії, розпочалося формування збройних сил Комуністичної партії Китаю (КПК). Спроба Чан Кайші розв’язати проблему двовладдя у країні силовими методами при- звела до затяжної громадянської війни з втручанням зовнішніх сил. Гігантські воєнні видатки доруйнували економічну систему країни й зумо- вили поразку гоміньданівського уряду. У Пекіні в 1949 р. проголошено створення Китайської Народної Республіки (КНР), яку очолив Мао Цзе- дун. Залишки армії Чан Кайші й кілька мільйонів цивільних осіб, які не бажали залишитися в контрольованому комуністами континентальному Китаї, перебралися на Тайвань.
У першій половині 1950-х років китайські комуністи прискорено буду- вали соціалізм, використовуючи для того переважно військово-адміні- стративні методи. Країну накрила хвиля репресій проти незадоволених режимом (тільки за офіційною статистикою, до 1951 р. було знищено близько 2 млн осіб), за критику комуністичного режиму загрожувала смертна кара, відбувалися показові суди й публічні страти на площах міст. У промисловості проведено націоналізацію приватних підприємств, а в сільському господарстві – примусову колективізацію, запроваджено державну монополію на закупки зерна, олійних культур, бавовни. Щоправда, частиною модернізаційних перетворень була реформа освіти, запровадження рівноправності чоловіків і жінок. Величезну фінансову й матеріальну до КНР отримувала від Радянського Союзу. Це були позики, а також будівництво промислових підприємств на території Китаю, за на навчання китайських студентів. У 1958–1962 рр. КПК спробувала реалізувати план прискореної інду- стріалізації країни, що увійшов до історії як «великий стрибок». Таким чином планували створити підвалини комуністичного суспільства, а кому- нізм у цілому збудувати до середини 1970-х років. Утілення «великого стрибка» розпочалося зі створення по всій країні у промисловості мережі з тисяч примітивних доменних печей для виплавки чавуну «місцевим спо- собом», а в сільському господарстві – «народних комун», тобто великих воєнізованих колективних господарств з гранично усуспільненим життям їхніх членів. Усе майно селян, які потрапляли до комун, усуспільнювали, члени комуни проживали в приміщеннях-казармах і спільно харчували- ся. Контроль над суспільством утримували й агресивною зовнішньою політикою, як-от придушенням антикитайського повстання в Тибеті та вторгненням до Індії. У 1960 р. стався розрив у радянсько-китайських відносинах. Незадоволений десталінізацією та відмовою Хрущова переда- ти ядерні технології, Мао Цзедун заявив, що його країна здатна побудува- ти комунізм власними силами. Усе ж, коли Китай опинився на грані еко- номічної катастрофи, він був змушений відмовитися від політики «вели- кого стрибка». Після невдачі швидкого будівництва індустріального суспільства кому- ністичним лідерам Китаю довго не вдавалося погасити настроїв незадово- лення некваліфікованим партійним керівництвом.
У першій половині 1950-х років китайські комуністи прискорено буду- вали соціалізм, використовуючи для того переважно військово-адміні- стративні методи. Країну накрила хвиля репресій проти незадоволених режимом (тільки за офіційною статистикою, до 1951 р. було знищено близько 2 млн осіб), за критику комуністичного режиму загрожувала смертна кара, відбувалися показові суди й публічні страти на площах міст. У промисловості проведено націоналізацію приватних підприємств, а в сільському господарстві – примусову колективізацію, запроваджено державну монополію на закупки зерна, олійних культур, бавовни. Щоправда, частиною модернізаційних перетворень була реформа освіти, запровадження рівноправності чоловіків і жінок. Величезну фінансову й матеріальну до КНР отримувала від Радянського Союзу. Це були позики, а також будівництво промислових підприємств на території Китаю, за на навчання китайських студентів.
У 1958–1962 рр. КПК спробувала реалізувати план прискореної інду- стріалізації країни, що увійшов до історії як «великий стрибок». Таким чином планували створити підвалини комуністичного суспільства, а кому- нізм у цілому збудувати до середини 1970-х років. Утілення «великого стрибка» розпочалося зі створення по всій країні у промисловості мережі з тисяч примітивних доменних печей для виплавки чавуну «місцевим спо- собом», а в сільському господарстві – «народних комун», тобто великих воєнізованих колективних господарств з гранично усуспільненим життям їхніх членів. Усе майно селян, які потрапляли до комун, усуспільнювали, члени комуни проживали в приміщеннях-казармах і спільно харчували- ся. Контроль над суспільством утримували й агресивною зовнішньою політикою, як-от придушенням антикитайського повстання в Тибеті та вторгненням до Індії. У 1960 р. стався розрив у радянсько-китайських відносинах. Незадоволений десталінізацією та відмовою Хрущова переда- ти ядерні технології, Мао Цзедун заявив, що його країна здатна побудува- ти комунізм власними силами. Усе ж, коли Китай опинився на грані еко- номічної катастрофи, він був змушений відмовитися від політики «вели- кого стрибка». Після невдачі швидкого будівництва індустріального суспільства кому- ністичним лідерам Китаю довго не вдавалося погасити настроїв незадово- лення некваліфікованим партійним керівництвом.