Монах, шляхтич і селянин. Уособлення середньовічних станів. Французька мініатюра XIII ст.
Шля́хта (від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht) — рід, порода, стать) — привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.
Шляхта виникла як верства землевласників — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Відтак права їхньої власності були обумовлені службою (зазвичай військовою) на користь сеньйора (звідси — поширені в деяких мовах позначення шляхти як «військового стану» — від лат. miles). Cтатус шляхтича був спадковим (навіть якщо він не успадковував при цьому земельну власність) — тож з часом сформувалося уявлення про шляхту як про стан, який об'єднує людей особливого — «шляхетного» («благородного», знатного) походження[1], що підкреслюють терміни, які використовуюються для позначення шляхти в багатьох європейських мовах — англ. gentry, фр. noblesse, нім. Adel, чеськ. šlechta, пол. szlachta, лит. šlėkta.
В українській літературі поруч із терміном шляхта як синонім використовується також запозичений з російської термін «дворянство», який спочатку підкреслював служилий характер нижчої шляхетської верстви в Московській державі.
Польський шляхтич. Рембрандт, 1637 р.
Шляхта у вузькому сенсі цього слова - панівний стан у Великому князівстві Литовському, Руському, Жематійському, Королівстві Польському (обидва після Люблінської унії утворили Річ Посполиту), а також у Війську Запорозькому[2][3].
Витоки шляхти походять від привілеїв наданих між 1333 і 1370 рр. в Королівстві Польському королем Казимиром III.[4]:211 Після Городельської унії католицьке литовсько-руське боярство отримало права та герби польської шляхти[4]:211, що викликало незадоволення православного боярства і призвело до громадянської війни. Незважаючи на поразку, православне боярство Віленським привілеєм все ж отримало ці права.
З приєднанням до корони Королівської Пруссії та Інфлянтів тамтешня аристократія також отримали права і свободи коронної шляхти. В той час як тривала соціальна та релігійна напруга на Русі призвела до громадянської війни[5][6], протягом якої значна кількість руської шляхта приєдналась до козаків і зіграла ключову роль в формуванні Гетьманщини. В угодах з коронним урядом та царем шляхта зберегла та закріпила своє панівне становище. А споріднившись з козацькими старшинами нешляхетського походження та шляхтою, що пізніше переселились на землі Війська Запорозького з Речі Посполитої, Валлахії, Молдавії тощо, сформувала Малоросійське шляхетство[7].
З поділами Речі Посполитої та ліквідацією Війська Запорозького, шляхта почала втрачати свої юридичні привілеї та соціальний статус. Остаточно на землях колишньої Речі Посполитої шляхетські права були ліквідовані Декретом про знищення станів та статських чинів та польською конституцією 1921 року.
Незважаючи на те, що насправді шляхтичі могли мати надзвичайно нерівний статус через багатство та політичний вплив, між елітами та рядовими шляхетством було дуже мало формальних відмінностей. Також на відміну від більшості інших країн, титули мали лише лічені роди.т:
Отве
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку
Монах, шляхтич і селянин. Уособлення середньовічних станів. Французька мініатюра XIII ст.
Шля́хта (від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht) — рід, порода, стать) — привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.
Шляхта виникла як верства землевласників — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Відтак права їхньої власності були обумовлені службою (зазвичай військовою) на користь сеньйора (звідси — поширені в деяких мовах позначення шляхти як «військового стану» — від лат. miles). Cтатус шляхтича був спадковим (навіть якщо він не успадковував при цьому земельну власність) — тож з часом сформувалося уявлення про шляхту як про стан, який об'єднує людей особливого — «шляхетного» («благородного», знатного) походження[1], що підкреслюють терміни, які використовуюються для позначення шляхти в багатьох європейських мовах — англ. gentry, фр. noblesse, нім. Adel, чеськ. šlechta, пол. szlachta, лит. šlėkta.
В українській літературі поруч із терміном шляхта як синонім використовується також запозичений з російської термін «дворянство», який спочатку підкреслював служилий характер нижчої шляхетської верстви в Московській державі.
Польський шляхтич. Рембрандт, 1637 р.
Шляхта у вузькому сенсі цього слова - панівний стан у Великому князівстві Литовському, Руському, Жематійському, Королівстві Польському (обидва після Люблінської унії утворили Річ Посполиту), а також у Війську Запорозькому[2][3].
Витоки шляхти походять від привілеїв наданих між 1333 і 1370 рр. в Королівстві Польському королем Казимиром III.[4]:211 Після Городельської унії католицьке литовсько-руське боярство отримало права та герби польської шляхти[4]:211, що викликало незадоволення православного боярства і призвело до громадянської війни. Незважаючи на поразку, православне боярство Віленським привілеєм все ж отримало ці права.
З приєднанням до корони Королівської Пруссії та Інфлянтів тамтешня аристократія також отримали права і свободи коронної шляхти. В той час як тривала соціальна та релігійна напруга на Русі призвела до громадянської війни[5][6], протягом якої значна кількість руської шляхта приєдналась до козаків і зіграла ключову роль в формуванні Гетьманщини. В угодах з коронним урядом та царем шляхта зберегла та закріпила своє панівне становище. А споріднившись з козацькими старшинами нешляхетського походження та шляхтою, що пізніше переселились на землі Війська Запорозького з Речі Посполитої, Валлахії, Молдавії тощо, сформувала Малоросійське шляхетство[7].
З поділами Речі Посполитої та ліквідацією Війська Запорозького, шляхта почала втрачати свої юридичні привілеї та соціальний статус. Остаточно на землях колишньої Речі Посполитої шляхетські права були ліквідовані Декретом про знищення станів та статських чинів та польською конституцією 1921 року.
Незважаючи на те, що насправді шляхтичі могли мати надзвичайно нерівний статус через багатство та політичний вплив, між елітами та рядовими шляхетством було дуже мало формальних відмінностей. Також на відміну від більшості інших країн, титули мали лише лічені роди.т:
Объяснение: