Це, власне, й пишуть про нього в некрологах. За життя, однак, багато хто ставив питання: як він міг, блискучий історик, залишатися членом Комуністичної партії Британії аж до самого її (компартії) саморозпуску 1991 року, тоді як безліч британських комуністів-інтелектуалів вийшли з неї ще після Будапешта 1956 року чи Праги 1968-го? У суспільній пам’яті Гобсбавм пов’язаний із епізодом, який стався вже після розпуску компартії: в інтерв’ю з Майклом Іґнатьєвим 1994 року Гобсбавм виправдовував свою довічну вірність комунізмові тим, що той обіцяв нормальне майбутнє – і якби йому (комунізмові) таки вдалося виконати цю обіцянку, то десятки мільйонів жертв совєтського терору були б цілком виправданими.
Ми ніколи не дізнаємося, чи Гобсбавм думав це насправді, чи відбивався від незручних питань епатажними відповідями. Його майбутнім біографам доведеться додумувати за нього. Що можна виключити одразу, то це наївність у стилі Вольтерового Панґлоса, що все на краще у цьому найкращому з можливих світів. Гобсбавм не лише писав про «коротке двадцяте століття» з його війнами і кризами, а й прожив його, «від а до я», і тому не вірив у щасливий кінець історії.
Це, власне, й пишуть про нього в некрологах. За життя, однак, багато хто ставив питання: як він міг, блискучий історик, залишатися членом Комуністичної партії Британії аж до самого її (компартії) саморозпуску 1991 року, тоді як безліч британських комуністів-інтелектуалів вийшли з неї ще після Будапешта 1956 року чи Праги 1968-го? У суспільній пам’яті Гобсбавм пов’язаний із епізодом, який стався вже після розпуску компартії: в інтерв’ю з Майклом Іґнатьєвим 1994 року Гобсбавм виправдовував свою довічну вірність комунізмові тим, що той обіцяв нормальне майбутнє – і якби йому (комунізмові) таки вдалося виконати цю обіцянку, то десятки мільйонів жертв совєтського терору були б цілком виправданими.
Ми ніколи не дізнаємося, чи Гобсбавм думав це насправді, чи відбивався від незручних питань епатажними відповідями. Його майбутнім біографам доведеться додумувати за нього. Що можна виключити одразу, то це наївність у стилі Вольтерового Панґлоса, що все на краще у цьому найкращому з можливих світів. Гобсбавм не лише писав про «коротке двадцяте століття» з його війнами і кризами, а й прожив його, «від а до я», і тому не вірив у щасливий кінець історії.
рик Гобсбавм (9 червня 1917–1 жовтня 2012)