Китай – країна великої культури. Тематична виставка Сектору картографічних видань Відділу комплексного бібліотечного обслуговування 2019 рік проголошено роком Китаю в Україні. Протягом віків Китай здавався далеким, зачиненим царством з дивовижними законами, але наразі двері в китайський світ відчинилися і країна привертає до себе все більше і більше уваги. Китай був і залишається нашим важливим партнером і стратегічним пріоритетом: нещодавно Україна і Китай відзначили 25 років встановлення дипломатичних відносин Взаємодія України і Китаю виходить на якісно новий рівень, який передбачає реалізацію та відкриття безлічі можливостей для поглиблення співпраці, реалізації спільних проектів та ініціатив. Китай – це велика стародавня країна, цілий світ, котрий можна поставити в паралель лише зі світом давнього Риму; це одна з найголовніших гілок людської цивілізації, котра дала гуманістичну філософію, неперевершений живопис, велику поезію. Самоназва Китаю – Чжунго (Серединне царство), – це ім’я, котрим китайці до сьогодні називають свою країну, і воно зумовлює долю держави. Велич Китаю прослідковується у всьому: у висоті хмарочосів і гір, в кількості людей і цікавих місць, в бажанні перевершити всіх і все. Саме це до йому стати лідером з виробництва промислових і побутових товарів та електроніки. Офіційна назва країни – Китайська Народна Республіка, КНР (People’s Republic of China). Розміщений Китай у східній частині євразійського материка на західному узбережжі Тихого океану. Це третя за величиною країна світу (площа її території складає 9,6 млн квадратних кілометрів) та перша за кількістю населення (1,375 млрд чол.). Населення Китаю складає приблизно 22% всього населення Землі. Китай – багатонаціональна країна, в її складі нараховують 56 етнічних народностей. Найбільш чисельні серед національних меншин – монголи, тібетці і уйгури.
Історія держав Стародавнього Сходу, що виникли в IV тисячолітті до нашої ери в Месопотамії, Єгипті, Китаї дає можливість вивчити найважливіший етап у розвитку людства - розпад родового ладу, виникнення класів і древніх рабовласницьких суспільств, створення держав, початок цивілізацій і економіки, як організованої сфери діяльності людини [1].
Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії викликали потреби в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, яких перетворювали в рабів. Зростання виробництва дало надлишковий продукт, що став об'єктом обміну. Як наслідок, з'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи — рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава.
Тут слід зазначити, що перед філософами Стародавнього Сходу виникала проблема, актуальність якої зберігається дотепер і навряд чи коли буде втрачена. Це проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства. У кожній із стародавніх країн знаходився свій шлях вирішення даної проблеми, у залежності від сформованих традицій. Але незважаючи на ці розходження, можна виділити три загальних особливості розвитку суспільства Стародавнього Сходу:
Перша особливість полягає в тривалому збереженні пережитків первіснообщинного ладу, наприклад, система економічно ізольованих один від одного сільських громад.
Держави на Сході поступово здобували форму "східної деспотії", тобто ігалося повне безправ'я жителів перед державою.
Третя особливість складається в слабкому розвитку приватної власності. Земля знаходилася не в приватній, а в державній чи державно-общинній власності.
Остання особливість, знаходила свій прояв у тому, що праця рабів не стала основою господарського життя. Вільні общинники, хлібороби і ремісники були основними виробниками. Праця рабів знаходила застосування головним чином у державному господарстві, наприклад, на будівельних роботах, спорудженні гребель, храмів і т. д [3].
Відповідь:
Китай – країна великої культури. Тематична виставка Сектору картографічних видань Відділу комплексного бібліотечного обслуговування 2019 рік проголошено роком Китаю в Україні. Протягом віків Китай здавався далеким, зачиненим царством з дивовижними законами, але наразі двері в китайський світ відчинилися і країна привертає до себе все більше і більше уваги. Китай був і залишається нашим важливим партнером і стратегічним пріоритетом: нещодавно Україна і Китай відзначили 25 років встановлення дипломатичних відносин Взаємодія України і Китаю виходить на якісно новий рівень, який передбачає реалізацію та відкриття безлічі можливостей для поглиблення співпраці, реалізації спільних проектів та ініціатив. Китай – це велика стародавня країна, цілий світ, котрий можна поставити в паралель лише зі світом давнього Риму; це одна з найголовніших гілок людської цивілізації, котра дала гуманістичну філософію, неперевершений живопис, велику поезію. Самоназва Китаю – Чжунго (Серединне царство), – це ім’я, котрим китайці до сьогодні називають свою країну, і воно зумовлює долю держави. Велич Китаю прослідковується у всьому: у висоті хмарочосів і гір, в кількості людей і цікавих місць, в бажанні перевершити всіх і все. Саме це до йому стати лідером з виробництва промислових і побутових товарів та електроніки. Офіційна назва країни – Китайська Народна Республіка, КНР (People’s Republic of China). Розміщений Китай у східній частині євразійського материка на західному узбережжі Тихого океану. Це третя за величиною країна світу (площа її території складає 9,6 млн квадратних кілометрів) та перша за кількістю населення (1,375 млрд чол.). Населення Китаю складає приблизно 22% всього населення Землі. Китай – багатонаціональна країна, в її складі нараховують 56 етнічних народностей. Найбільш чисельні серед національних меншин – монголи, тібетці і уйгури.
Пояснення:
Объяснение:
Історія держав Стародавнього Сходу, що виникли в IV тисячолітті до нашої ери в Месопотамії, Єгипті, Китаї дає можливість вивчити найважливіший етап у розвитку людства - розпад родового ладу, виникнення класів і древніх рабовласницьких суспільств, створення держав, початок цивілізацій і економіки, як організованої сфери діяльності людини [1].
Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії викликали потреби в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, яких перетворювали в рабів. Зростання виробництва дало надлишковий продукт, що став об'єктом обміну. Як наслідок, з'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи — рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава.
Тут слід зазначити, що перед філософами Стародавнього Сходу виникала проблема, актуальність якої зберігається дотепер і навряд чи коли буде втрачена. Це проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства. У кожній із стародавніх країн знаходився свій шлях вирішення даної проблеми, у залежності від сформованих традицій. Але незважаючи на ці розходження, можна виділити три загальних особливості розвитку суспільства Стародавнього Сходу:
Перша особливість полягає в тривалому збереженні пережитків первіснообщинного ладу, наприклад, система економічно ізольованих один від одного сільських громад.
Держави на Сході поступово здобували форму "східної деспотії", тобто ігалося повне безправ'я жителів перед державою.
Третя особливість складається в слабкому розвитку приватної власності. Земля знаходилася не в приватній, а в державній чи державно-общинній власності.
Остання особливість, знаходила свій прояв у тому, що праця рабів не стала основою господарського життя. Вільні общинники, хлібороби і ремісники були основними виробниками. Праця рабів знаходила застосування головним чином у державному господарстві, наприклад, на будівельних роботах, спорудженні гребель, храмів і т. д [3].