Для свого самозбереження суспільство прагне наділити нове покоління необхідними для даного суспільства навичками групового виживання, сформувати такий механізм соціальної адаптації молоді, який би перетворював нове покоління в органічну частину вже існуючого соціуму.
Відомі слова Е. Дюркгейма: якщо пристосувати індивіда до конкретних соціальних умов і сформувати індивідуальний характер у відповідності з основними рисами домінуючого соціального характеру, то людина буде діяти з найбільшою продуктивністю, необхідною і корисною суспільству, тобто буде сформовано "продуктивний характер". Саме тому метою і призначенням соціалізації є формування індивіда, який має ознаки і діє як елемент саме цього співтовариства, який буде в змозі забезпечити збереження і виживання себе як члена цього суспільства і суспільства як свого другого, колективного "Я" у взаємовідносинах з іншими групами.
Молода людина, організовуючи свою діяльність в соціальному просторі і часі, еволюціонує разом із суспільством. Передача в процесі соціалізації суспільного досвіду та знань не тільки уподібнює індивіда групі, що складає інтерес останньої, а й дозволяє йому використовувати цей символічний капітал у власних інтересах. Така подвійність відбиває поєднання конкретних напрямків соціалізації: по-перше, формування індивідуальністю власного зразка, з’ясування своєї ідентичності і, по-друге, само ототожнення з оточенням – іншими людьми, групою, ціннісними моделями. Ця подвійність достатньо умовна і зникає при конкретному розгляді ідентифікації, проте методологічна значимість такого виділення безумовна.
Для свого самозбереження суспільство прагне наділити нове покоління необхідними для даного суспільства навичками групового виживання, сформувати такий механізм соціальної адаптації молоді, який би перетворював нове покоління в органічну частину вже існуючого соціуму.
Відомі слова Е. Дюркгейма: якщо пристосувати індивіда до конкретних соціальних умов і сформувати індивідуальний характер у відповідності з основними рисами домінуючого соціального характеру, то людина буде діяти з найбільшою продуктивністю, необхідною і корисною суспільству, тобто буде сформовано "продуктивний характер". Саме тому метою і призначенням соціалізації є формування індивіда, який має ознаки і діє як елемент саме цього співтовариства, який буде в змозі забезпечити збереження і виживання себе як члена цього суспільства і суспільства як свого другого, колективного "Я" у взаємовідносинах з іншими групами.
Молода людина, організовуючи свою діяльність в соціальному просторі і часі, еволюціонує разом із суспільством. Передача в процесі соціалізації суспільного досвіду та знань не тільки уподібнює індивіда групі, що складає інтерес останньої, а й дозволяє йому використовувати цей символічний капітал у власних інтересах. Така подвійність відбиває поєднання конкретних напрямків соціалізації: по-перше, формування індивідуальністю власного зразка, з’ясування своєї ідентичності і, по-друге, само ототожнення з оточенням – іншими людьми, групою, ціннісними моделями. Ця подвійність достатньо умовна і зникає при конкретному розгляді ідентифікації, проте методологічна значимість такого виділення безумовна.