Після утворення давньої держави Київської Русі, завдячуючи арабським і європейським мандрівникам та купцям, відомості про територію України значно поширилися у світі. Їхні звіти містили географічну інформацію про окремі українські землі, господарське й політичне життя на них.
Перші вітчизняні згадки про територію нашої держави є в літописах, княжих грамотах, літературних творах. У найдавнішому літописі «Повість минулих літ», автор вперше вживає назву „Русь” (862 р.), намагається дати відповідь на запитання: „Звідки пішла Руська земля?”, змальовує її природу, описує народи, які заселяли ці землі, їх політичні й торгові зв’язки з іншими державами, що здійснювалися суходолом, річками й морем, у тому числі й „шляхом із варяг у греки” по Дніпру й Чорному морю. У Київському й Галицько-Волинському літописах вживається назва „Україна” (1187 р.). У них є відомості про заснування давньоруських міст, спорудження замків, церков, заселення й освоєння нашими пращурами нових територій.
Після завоювання українських земель Литвою та Польщею географічні відомості про наші території містяться здебільшого в хроніках і урядових документах цих держав, а з розвитком запорізької державності – в козацьких літописах. У ті часи зросла зацікавленість європейців територією України та її народом, про що свідчать щоденники, звіти й донесення італійських, французьких, німецьких, австрійських, шведських мандрівників і послів, а також мандрівників з арабського Сходу.
У XII ст. у Києві тричі побував арабський письменник і вчений Абу-Гамід. У своїх книжках «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія» він детально описав природу, господарство, торгівлю та побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також в арабських мандрівників Ель-Ідрісі (XII ст.) та Ібн Баттути (XIV ст.). Відомості про Україну поширювали й наші співвітчизники, які навчалися в університетах Європи. Серед них – учений ХV ст. Юрій Дрогобич, який став керівником Болонського університету, викладав медицину й астрономію.
Після утворення давньої держави Київської Русі, завдячуючи арабським і європейським мандрівникам та купцям, відомості про територію України значно поширилися у світі. Їхні звіти містили географічну інформацію про окремі українські землі, господарське й політичне життя на них.
Перші вітчизняні згадки про територію нашої держави є в літописах, княжих грамотах, літературних творах. У найдавнішому літописі «Повість минулих літ», автор вперше вживає назву „Русь” (862 р.), намагається дати відповідь на запитання: „Звідки пішла Руська земля?”, змальовує її природу, описує народи, які заселяли ці землі, їх політичні й торгові зв’язки з іншими державами, що здійснювалися суходолом, річками й морем, у тому числі й „шляхом із варяг у греки” по Дніпру й Чорному морю. У Київському й Галицько-Волинському літописах вживається назва „Україна” (1187 р.). У них є відомості про заснування давньоруських міст, спорудження замків, церков, заселення й освоєння нашими пращурами нових територій.
Після завоювання українських земель Литвою та Польщею географічні відомості про наші території містяться здебільшого в хроніках і урядових документах цих держав, а з розвитком запорізької державності – в козацьких літописах. У ті часи зросла зацікавленість європейців територією України та її народом, про що свідчать щоденники, звіти й донесення італійських, французьких, німецьких, австрійських, шведських мандрівників і послів, а також мандрівників з арабського Сходу.
У XII ст. у Києві тричі побував арабський письменник і вчений Абу-Гамід. У своїх книжках «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія» він детально описав природу, господарство, торгівлю та побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також в арабських мандрівників Ель-Ідрісі (XII ст.) та Ібн Баттути (XIV ст.). Відомості про Україну поширювали й наші співвітчизники, які навчалися в університетах Європи. Серед них – учений ХV ст. Юрій Дрогобич, який став керівником Болонського університету, викладав медицину й астрономію.