Часто в житті бувають моменти коли нестерпно болить за мою державу. Коли споглядаю як безсоромно паплюжать її мову, зводять нанівець всі традиції, нищать культурну спадщину та потім жаліються, що не достатньо щасливі у своїй країні, не достатньо комфортно себе почувають. А подумати про те, що для свого ж світлого майбутнього у цій державі варто було б з повагою ставитись до культури та всього, що було виборено у важких війнах нашими дідами та прадідами, занадто важко, адже куди простіше кинути папірець на вулиці і нарікати на інших, що у нас брудні вулиці міст, так, що й соромно показувати туристам! Як боляче, що багато людей так думають і роблять. Але я вірю, що переживши стільки лих зазнавши стільки бід і нещасть наша Україна буде процвітати, а наш народ буде пишатись собою, за те, що створили, зберегли та розвивають таку могутню і багату країну. Країну з найродючішими чорноземами, країну з найщирішими людьми, країну з найцікавішою та найбагатшою культурою, країну з величною історією, та країну, з найщасливішими жителями!Майбутнє моєї держави залежить від мене і таких як я! За інших я ручатися не можу, але від себе скажу з гордістю та відповідальністю, що я зроблю усе можливе і неможливе, але моя Україна, яку я люблю понад усе і не бачу сенсу життя без її осяяного майбутнього, буде процвітати і весь світ з цікавістю та заздрістю гатиме за її розвитком! Люди зі всього світу приїжджатимуть, щоб подивитись на славні Карпати, на Шацькі озера, на Чорне море, у старовинний та пройнятий історією Львів, та ще на багато інших не менш цікавих визначних місць! А я йтиму по Хрещатику, ведучи за руку своїх діточок і з гордістю та захопленням скажу: «Ми-діти твої Україно, а ти наша мати, що дала нам дорогу у світ!».
