Мій батько від мого народження мене не долюблюбвав. Гадаю що я просто заважав життю моїм батькам адже і між ними складались не найкращі відносини, тому про мене ні хто не піклувався батько приїжджав лише раз на рік і то на тиждень. Ми з ним і не спілкувались навіть, а якщо я щось й питав то відповідь була грубою, а обличчя батька сповнене ненависті. Тому я старався мовчати. Мені було сумно я не розумію чому вони так відносяться до мене!? Ще малим я зрозумів, що я нікому не потрібен. Плани в батька були прості. Якнайскоріше сплавити мене матері. Я уже на той час і не розумів хто краще батько чі мати всеодно вони мене не любили. Щавжли я ходив сумний. але той випадок як ми потрапили до акулячої бухтизмусив мене і батька ставитись один до одного краще. Я відчув його турботу й передивання про мене. Це було приємне відчуття, що ти комусь потрібен,але я всеодно був дуже наляканий.
