«Одне з них сиділо на місці й заздрісно дивилось у небо. Аж затанцювало на гнізді, коли до нього повернулися батьки. Зранку батьки відлітали за поживою, а зажурене лелеченя сиділо нерухомо, уткнувшись носом у гніздо. Увечері птахи раділи, і тільки одне лелеченя сиділо сумне, немов чуже на гнізді. Самотнє найменше лелеченя сумувало вдома, бо ніяк не могло зважитися злетіти вгору. На вмовляння лелечихи лелеча винувато згинало шию, пробувало стріпувати крильми і не відривалося від свого гнізда. Лелеча мовчки спостерігало за тим рівним, плавним льотом своїх родичів у вирій і сумувало наодинці. Одиноке лелеча було голодне й зажурене. Лелеча жадібно глитало їжу, яку приносила мовчазна лелечиха. Лелеченя зосталося одне, бо вперто не здіймалось на крила. Воно сиділо голодне, настовбурчивши пір'я, допоки не опинилося у шкільному живому куточку».
