Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.
"Дайте до дитинства щасливий квиток", — просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: "Обрій іде — я за ним". Так, дитинство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.
Часто чуєш: "Якби знову стати дитиною". Майже всі хочуть повернутися хоч На мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах...
Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити з собою в душі.
Щоб бути щасливим, Зовсім не обов'язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.
Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.
"Дайте до дитинства щасливий квиток", — просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: "Обрій іде — я за ним". Так, дитинство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.
Часто чуєш: "Якби знову стати дитиною". Майже всі хочуть повернутися хоч На мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах...
Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити з собою в душі.
Щоб бути щасливим, Зовсім не обов'язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.